Ihor Korol "I think that the most important thing is to give students the opportunity to realize their personal potential"
Найбільшим багатством Ужгородського національного університету є його студенти. Робота з ними, не тільки у плані навчання, але й проведення культурних, спортивних заходів є надзвичайно важливою для повноцінного університетського життя. Про організацію студентського дозвілля, профорієнтацію, специфіку адміністративної роботи та особистий шлях – наша розмова з проректором УжНУ, доктором фізико-математичних наук, доцентом Королем Ігорем Івановичем.
- Пане Ігоре, коли Ви уперше відкрили для себе УжНУ?
Ужгородський національний університет постав у моєму житті ще змалечку. Мій батько, доцент Іван Король, багато років працював на математичному факультеті, є одним із засновників інженерно-технічного факультету УжНУ, до недавнього часу завідував кафедрою комп’ютерних систем та мереж; мама закінчила медичний факультет і працювала лікарем. Для дітей дуже важливим є те, що роблять батьки. Так само я брав приклад з батька – він завжди повністю віддавався роботі, і сьогодні дуже відповідально готується до кожної пари.
Уже у 6-7 класі я займав перші місця на обласних олімпіадах з математики, а з 8 класу поступив на навчання у фізико-математичну школу-інтернат при Київському держуніверситеті ім. Т. Шевченка. Там зустрів чудових вчителів, які допомагали досягати висот у навчанні, та друзів, з якими дотепер підтримую стосунки, незважаючи на те, що вони розкидані по цілому світу – США, Канада, Росія, Великобританія.
- Де Ви здобували вищу освіту?
У 1987 році, після закінчення з медаллю школи-інтернату, постав непростий вибір – де продовжувати навчання? Це було дуже цікаве літо! Коли сьогодні чую нарікання, що треба здавати 4 предмети на ЗНО, – згадую себе – тоді я здав 16 екзаменів – 6 випускних і 10 вступних!
Склалося так, що я готувався до вступу у Московський фізико-технічний університет. Але мені не сподобалася його атмосфера, і незважаючи на те, що я успішно здав всі іспити, вирішив забрати документи.
Нема нічого випадкового в житті – зі мною був друг з київської школи, який поступав у Московський державний університет імені Ломоносова. Питаю його: «Юра, ти дорогу знаєш, ми встигаємо»? Він мене провів найкоротшим шляхом до центрального корпусу МДУ, документи на механіко-математичний факультет я подав за 15 хвилин до завершення прийому заяв.
Наступного дня вже був письмовий іспит з математики, найбільш строгий, я його успішно здав, як і всі інші вступні випробовування, і вступив на механіко-математичний факультет Московського університету. Тут зіграла доля, і я їй вдячний за це.
- Чим Вам запам’яталося навчання в університеті?
Навчання було нелегким, але цікавим та насиченим. Нелегким тому, що рівень Московського університету – дуже високий. Це був найкращий університет Радянського Союзу. До прикладу, Володимир Арнольд, вчений зі світовим іменем. Його лекції з диференціальних рівнянь були надзвичайно цікаві, але і надзвичайно динамічні – ти або записуєш, або вслуховуєшся і розумієш. Робити одночасно і перше, і друге було важко, я встигав тільки перші пів-лекції, конспекти потім брав у однокурсниць. На першій лекції Арнольда аудиторія була вщерть забита, люди стояли в проходах, сиділи на підвіконниках, сходах. Іншим прикладом лектора для мене є Ольга Арсеніївна Олейник, лекції якої вирізнялися фундаментальністю та широтою висвітлених задач.
- Яким було Ваше дозвілля під час навчання?
Життя в Москві було багатогранним. Перша половина дня – заняття в університеті, лекції, читальні зали, друга половина – суспільне життя. Московський університет був завжди у вирі громадських подій – це час перебудови, приїзд Рональда Рейгана, він виступав в університеті, протистояння Горбачова і Єльцина, час ГКЧП.
Пам’ятаю, на мене дуже сильне враження справив твір О. Солженіцина «Один день из жизни Ивана Денисовича». Я читав його у зошиті, переписаним від руки у кожну клітинку, – «самвидав». Це був час, коли почали друкувати А.Ахматову, М.Булгакова та інших раніше заборонених авторів. В Союзі ставало вільніше з висловлюванням альтернативних поглядів, ми спілкувалися з ведучими програми «Взгляд». Я брав участь у команді КВК МДУ, зрештою, Валдіс Пельш, Алексей Кортнев та група «Несчастный случай», які були основою цієї команди – це була наша одна спільна «тусовка».
Коли я закінчував МДУ, то Україна була вже незалежною державою, а в Москві на повну силу вирували «бурхливі 90-ті», тому, незважаючи на пропозицію наукового керівника поступати в аспірантуру, я повернувся в Ужгород. Одночасно завершував навчання на економічному факультеті, навчався в аспірантурі, і був асистентом кафедри диференціальних рівнянь та математичної фізики. Працював на всіх посадах: викладача, старшого викладача, доцента, професора. У 1996 р. захистив кандидатську дисертацію і тим завів гарну традицію на математичному факультеті – захищатися достроково в 25 років. У 2011 відбувся захист докторської дисертації. Обидва – на механіко-математичному факультеті КНУ імені Тараса Шевченка.
Всім, чого добився в житті, в першу чергу я завдячую своїм батькам, які зробили все для мого зростання, дали мені коріння і крила, а також своїм вчителям, які супроводжують мене все життя. Вчитель – це не тільки та людина, яка читає лекції, але і та, в якої ти вчишся щодня життєвому досвіду. В кожного я намагався взяти те, що є позитивним, є й люди, в яких я вчився, як не слід поступати. Я дякую долі, що вона на моєму життєвому шляху дала багато людей, з яких я міг брати приклад. Особливо я вдячний людям, які відкрили для мене математичні вершини і навчили їх долати, заходити за межі наукового горизонту – професор Микола Йосипович Ронто та академік Микола Олексійович Перестюк.
- Як складалася Ваша проректорська діяльність?
Я ніколи не марив посадами, займався тим, що мені подобалося – науковою та викладацькою роботою. Коли мені запропонували посаду заступника декана, я відмовився, потім кілька разів пропонували посаду завідувача кафедри, але я також відмовлявся, натомість вибрав навчання в докторантурі.
Проректорська посада для мене була абсолютно неочікуваною, мені її запропонував ректор Володимир Смоланка. Перехід від викладацької, наукової діяльності до адміністративної став новим серйозним викликом, зумовив суттєве перепрофілювання. Посаду проректора я розглядаю як можливість реалізовувати свої задуми, своє бачення того, як мають розвиватися процеси в університеті.
- Які сфери університетського життя входять до Вашої компетенції?
Гуманітарно-виховна робота, профорієнтація, питання ліцензування та акредитації та ІТ-напрямок, кураторство факультетів: здоров'я та фізичного виховання, туризму та міжнародних комунікацій, інформаційних технологій, математичного та інженерно-технічного.
- Як Ви співпрацюєте з органами студентського самоврядування та студентською профспілкою?
З органами студентського самоврядування – студрадою та профкомом студентів ректорат співпрацює дуже тісно. Більшість заходів ми організовуємо спільно. Проводяться систематичні зустрічі із студентським активом, уважно вивчаються пропозиції та побажання, що висловлюють студенти, активно підтримуються нові ініціативи студентської молоді, адже за молоддю майбутнє.
- Як студенти проводять свій час поза аудиторіями?
Вважаю, що найважливіше – дати студентам можливість самореалізуватися. У нас діє розгалужена система позааудиторних виховних заходів, ми намагаємося створити умови для всебічного розвитку особистості, зростання загальної культури, залучаємо молодь до науково-технічної, мистецької, інноваційної діяльності, спорту.
Ми не забуваємо про життя студентів після пар. Вони мають можливість різноманітно проводити свій вільний час, зокрема, в університеті функціонують вокальна студія «Соло міо», чоловіча хорова капела «Боян», громадська молодіжна організація «Рок за здоровий спосіб життя», дім історичного танцю «Тартан», рок-гурти «Допінг», «Каструм», фольк-гурт «Віднова», громадська молодіжна організація «Айсек» та значна кількість гуртків, де студенти мають змогу реалізовувати свої творчі здібності і таланти.
Цього навчального року ми вже провели цілу низку заходів. Навчальний рік розпочався з традиційної вже посвяти першокурсників у студенти та святкового концерту; відбулося масове студентське сходження на Говерлу. З початку жовтня розпочались заходи з відзначення 72 річниці УжНУ, було відкрито пам’ятний знак «Борцям за свободу і незалежність України», проведено День відкритих дверей УжНУ та урочисте розширене засідання Вченої ради. Хочу відзначити, що концертну програму до 72-ї річниці університету значною мірою організовували самі студенти, вони ж організували поїздки до Європи – відвідали Париж, Мілан, Відень, Прагу та Будапешт. У листопаді ми відзначали Міжнародний день студента, проведено: мистецький конкурс художньої самодіяльності «Студентська осінь», в якому студенти факультетів боролися між собою за першість у чотирьох номінаціях; інтелектуальну гру «Брейн-ринг»; конкурс «Краща/гірша кімната»; кубок з футболу, кращі студенти були нагороджені грамотами ректора.
У 2016 році відкрито реконструйований спортивний майданчик біля 4 гуртожитку, де наші студенти грають у футбол, теніс, баскетбол та волейбол. Сьогодні також приємно заходити в спортивно-оздоровчий комплекс університету – там зранку до вечора людно, і басейн і спортивні зали працюють без перерв. У першій половині дня його «окуповують» студенти, які займаються в спортивних секціях, а в другій до них додаються викладачі та жителі Ужгорода. Приємно, що постійно зростає кількість школярів, які займаються в басейні. До речі, восени здійснено капітальний ремонт малої спортивної зали.
- Що зроблено минулого року в гуртожитках?
Коли говоримо про студентів, то важливо пам’ятати, що більшу частину вільного часу вони проводять поза аудиторіями, тому необхідно створювати умови для комфортного проживання у гуртожитках і здорового способу життя. Університет робить все необхідне для того, щоб студенти мали можливість жити і навчатись у комфортних умовах. Щороку проводяться ремонти в аудиторіях, оновлюються комп’ютерні класи. Зрозуміло, що наші гуртожитки є далеко не новими, але ми робимо все для покращення умов проживання. Вже стало доброю традицією щороку робити капітальні ремонти поверхів гуртожитків. Зокрема, в 2017 проведено капітальний ремонт дахів 2-го та 5-го гуртожитків, 5 поверху гуртожитку №2, 4 і 5 поверхів гуртожитку № 3, закуплено багато інвентаря. Умови проживання в відремонтованих гуртожитках кращі, ніж ті, які дехто з студентів мають вдома. Відповідно, у частини з них кардинально змінюється відношення до майна – вони починають цінувати умови проживання, більше намагаються підтримувати майно у належному стані. Іншим це активно допомагає зрозуміти адміністрація студмістечка (сміється).
- Нещодавно Ужгородський національний університет відкрив двері для школярів. Як це відбувалося?
Справді, цього року ми вперше провели загально університетський День відкритих дверей, який був присвячений 72-й річниці Ужгородського національного університету. 17 жовтня університет, усі факультети та навчальні підрозділи відкрили свої двері для школярів Ужгорода. Незважаючи на те, що захід було організовано вперше, він пройшов на високому рівні. Учні мали змогу почерпнути багато цікавої інформації про університет та його факультети, студентське життя, можливості навчання за кордоном, які мають наші студенти, познайомитися з найбільшими роботодавцями в області та дізнатися, з ким вони можуть працювати після закінчення вишу.
Ми щиро вдячні всім, хто долучився до нашого свята та зробив його цікавим та змістовним, а також управлінню освіти м. Ужгород, яке підтримало нашу ініціативу, директорам загальноосвітніх навчальних закладів. У майбутньому ми також плануємо робити такі профорієнтаційні заходи, якомога більше популяризувати наш університет у всіх куточках як у Закарпатській області, так і за її межами.
- Профорієнтація зараз є одним з найважливіших питань в університетах України. Як вона організована в нашому виші, які заходи заплановано на найближчий час?
Уже можемо сказати, що працівники університету спільно з представниками обласного центру зайнятості, об’їздили більшість районів області з презентаційною програмою. Основний акцент робиться на спілкування з старшокласниками, які мають можливість запитати те, що їх цікавить найбільше. Живе спілкування викладачів та студентів з молоддю є одним із найбільш ефективних способів донести найактуальнішу та найновішу інформацію про університет. Крім того, представники факультетів постійно їздять у загальноосвітні навчальні заклади області, представляючи свій факультет та університет в цілому. Знаючи, що випускників щороку стає менше, ми повинні боротися за них, і ми це робимо. Адже саме в нашому виші вони мають можливість здобути якісну освіту, проходити практику за кордоном та у майбутньому працевлаштуватись на хорошу посаду з відповідною заробітною платнею.
З початком нового року у нас заплановано нові цікаві заходи, як з профорієнтаційної роботи, так і з метою якісного працевлаштування наших випускників. Тобто, ми не лише запрошуємо вступити у наш університет, а й намагаємося надати якомога більше можливостей випускникам, аби їхнє перше робоче місце було комфортне, та головне, відповідало їхнім здібностям і бажанням.
До речі, ми не обмежуємося учнями лише з області. Так, 11 листопада ми презентували наш університет для школярів Києва, 5 січня – школярам з Маріуполя. Вони мали змогу дізнатися про факультети та спеціальності, на яких вони можуть навчатися, а також відвідали музей Історії УжНУ.
За офіційною статистикою минулого року УжНУ став 11-м серед всіх закладів вищої освіти в Україні за кількістю студентів, зарахованих на навчання. Переконаний, що проведена минулого навчального року профорієнтаційна робота суттєво посприяла досягненню цього результату.
- Яка ситуація з розвитком інформаційних технологій?
Минулоріч знову було проведено масштабні закупки комп’ютерної техніки. Зокрема, в 2017 році придбано понад 100 ПК, 35 багатофункціональних пристроїв, 10 проекторів, устаткування для мережі тощо на загальну суму понад 1 млн. 300 тис грн. Студенти та викладачі у навчальному процесі активно використовують систему електронного навчання Moodle – за минулий рік кількість користувачів зросла вдвічі, збільшилася кількість електронних курсів. Активне університетське життя знаходить своє відображення на сайті – кількість його унікальних відвідувачів у 2017 році зросла майже на 20%. Продовжуються роботи з розширення та покращення локальної мережі університету.
- До Вашої сфери відповідальності належить і забезпечення ліцензування та акредитації…
Я пам’ятаю як багато зусиль докладав батько для відкриття, а потім і акредитації бакалаврату, а особливо магістратури зі спеціальності «Комп’ютерні системи та мережі» на очолюваній ним кафедрі. Кожен з завідувачів кафедр, хто займався цими питаннями, укладав ліцензійну (акредитаційну) справу як умів, часто повторюючи помилки своїх колег. Тепер ця робота централізована, створено відділ ліцензування та акредитації, який взяв на себе основний тягар з підготовки та супроводу справ у МОН, надає консультативну допомогу. Такий підхід дає свої плоди. Так, тільки минулого року було відкрито 7 нових спеціальностей освітнього ступеня «бакалавр» та 3 спеціальності ОС «магістр» із загальним ліцензійним обсягом відповідно 345 та 210 осіб, а на 6 вже існуючих спеціальностях ліцензійний обсяг збільшено на 368 осіб. Крім того, 9 спеціальностей університету успішно пройшли акредитацію.
Для порівняння: якщо в 2014 році в університеті загальний ліцензійний обсяг по бакалаврату складав 4135 осіб, в магістратурі – 1317 осіб, то сьогодні це 5165 та 3450 осіб відповідно. Загальний приріст за 4 роки складає 58%.
- У чому Ви знаходите «віддушину від роботи»?
Передусім – це сім’я. Для мене є радістю спостерігати, як діти ростуть, набираються життєвої мудрості, як вони навчаються в школі. Я тепер став більшим рибалкою, ніж раніше, бо старший син мене спонукає до цього. Намагаюся бути другом своїм синам, адже переконався – коли силою нав’язуєш дітям свою волю, ефект, якщо і є, то дуже короткочасний. Тому намагаюся вислухати дітей, зрозуміти їх і діяти через переконання. Опорою в житті є дружина і батьки. Останнім часом родині не вдається приділяти достатньо часу, тому більше став його цінувати. Намагаюся знаходити час і для художньої літератури.
Розмовляли: Василь Ільницький, Олексій Шафраньош
Фото: Вероніка Кобаль
Інформаційно-видавничий центр
